Сядь до мене, білявчику юний з палкими очима,
Бо напевно відомо тобі щось, чого я не знаю,
Розкажи мені, хлопчику, як вони курять загалом,
Як загалом щось пишуть, и хтось їх загалом друкує.
Розкажи маріналові, що маргінал і за статтю,
І за мовою тою, чи іншою, і за тим фактом,
Що працюю в гламурному я виданні, і у мене на компі
Надпис є: "Хочеш їсти - заріж куркуля!" і мій бос це побачив,
І потиснув плечима, і раптом зазвав на вечерю.

Мені двері закриті у клуб, де розкидані шахи
Купідону, і кожний відвідувач - карпів,
І всі мешканці схожи на карти в сорочках від "Фоліо",
Як ведмідь - з XXLем своїм я для їх халабуди.
Буду сумно дивитись в віконце маленького світу,
І жадати того, що всередині там, і собі дивуватись.

Розкажи-ка мені, янгелятко, який хто великий,
Бо не знаю (хіба що в дріманні відчула на дотик).
Мої друзі, коли я засну, покривають його матюками,
А прокинусь - ті мати барвисті сплітають у вірші,
І це лаври єдині, які я у світі здобула.
Що ти, хлопчику, знаєш? Колись і кохання минає,
І роздрай у чуттях сам складається раптом в порядок,
І зимові плоди червоніють солодкістю згадок,
І коли це усе вже мене не їбе, я кінчаю.