Під ДЦ, де хотіла придбати собі крем для ніг, Яким можна мазати руки і навіть вуха, Як козак із «Тараса Бульби», розлігся кремезний фрік І тхнув, наче справжній пір духу. І я подумала: хто взагалі це такий, Цей розквітлий Ван Гог, ілюстрований П’ер Безухов? Що завгодно могло би статися, він тут заснув бухий, Можуть-бо відірвати не тільки вухо! Ой, лишенько, я впізнала його, це великий поет, Прямо тут, на землі! Як же ми допустили таку диверсію, Як могли?! Ображали, напевно, в дитинстві, зламали велосипед, Ще й з-під заду підступно крали кал лопатою! В мене є версія: Не Майк Тайсон зітнувся з ним тет-а-тет, Отакі, як я, в чорних кофтах, а до мене ще – мама з папою Довели до того, що намріяне чадо харит, Як під брамою Царства Божого Лежить Під ДЦ, що весь ломиться від блядей, І нікого з них навіть виїбати не може, І роззявлений його рот, і ширинка розірвана, і біжить, Розтікаючись, джерело золотаве йому на ложе. І тепер його шкіра загрубла, він спить, як морж, І на всьому обличчі (хіба в очах) – ні кровини, І хропе він так, що тендітний столичний бомж Не наважується з нього чоботи зняти вже дві години. А Путін закритий сидить у Кремлі, І ніколи не дрочить, І весь він такий адекватний, що нудно прямо, І погляд ласкавий-ласкавий, І дівчата усі його хочуть, І культурна іще в нього є програма… О Росія, Росія, муніципали злі Розбивають фаянсові душі поетів наших! Не купую собі крем для ніг, Хай не тішаться рогулі, Хай їх шкрябають хоч би п’ятки, Шершаві, неначе рашпіль!
|