Ти босоніж ідеш по розірваній карті дороги,
Налаштовуєш компас на бажання вертатись назад.
Ця стерня, мов асфальт, підфарбовує ноги погоди
У запечену кров і приводить прощання у сад.

Біло-яловий цвіт по-японськи нашіптує вишням,
Що у сенсі буття, мов у кризи тепла в гаманці.
Вітер сотнями слів не пронизує душу, а пише
На паркані невдач. А про рай лопотять папірці

Номерами готелів, приватних осель і круїзів
Середземним і Тихим… Островами невтішних пісків…
Голий сумнів стоїть, мов на чатах засліплений лицар,
Що припав до краси, мов малюк до набухлих сосків.

Одягаєш себе у останню краплину «Шанелі» …
… У тунелі життя босоногі сліди я зустрів…

11.03.15