| Прощена неділя 
 Душа моя – мов списаний аркуш паперу:
 
 Сьогодні хтось підпалив її сірником неба.
 Було боляче, але я не плакала.
 
 На вулиці стала заручницею залізного світу,
 Стіни якого то розширювалися, то звужувалися.
 
 Іноді я перетворююсь на камінь,
 Котрий водночас і мовчить, і розмовляє.
 Коли камінь говорить в мені – я рухаюся.
 Коли мовчить – черствію, вкриваюся пліснявою.
 
 Буває, відчуваю біль від того,
 Як у мене проростають
 Невидимі крила.
 
 Одного дня зацвіла яблунькою посеред зими.
 Цвіту було більше, ніж снігу.
 Оцвітала - попелом.
 
 Всередині мене розплющує очі ображений звір.
 Він – добрий.
 
 Вовчицею втікаю від людей у хащу,
 Але  немає такої криївки,
 Де змогла б сховатися від себе.
 
 І ти просиш від мене пробачення,
 А нічим не завинив мені...
 
 Одного разу відчула, як плаче Господь.
 Тоді я сказала Йому: «Не бійся, Господи,
 Я з Тобою! Не бійся, Ісусику, Україна з Тобою!»
 
 Раніше не розуміла, навіщо Всевишній так щедро
 Обдарував мене талантом.
 
 Торгувалася з Ним, мовляв,
 Краще б Ти дав мені щастя.
 Простого, звичайного, жіночого щастя,
 Бо вірші не посмажу на пательні.
 
 Нині у прощену неділю я, Господи,
 Прошу від Тебе пробачення.
 
 Нині нарешті зрозуміла,
 Яка я - щасливиця.
 
 Нині душа моя – мов пожмаканий аркуш паперу.
 
 |