Коли твій дім ще пахнув раєм,
А білий світ у тебе вірив,
Я вже тоді ходив по краю
Твоєї затишної прірви.
І кожну ніч дивився в неї,
Хоч це мені не до вподоби.
В ту мить з очей твоїх зелених
Вовки дивилися з-під лоба.
Вони хитали мою віру,
Ковтали слину, пар пускали.
А ти в собі носила звірів
Та їхні оскали ховала.
Однак відчула, що на ранок
Порожнім стане твій будинок.
Я також звір, але крізь рани
В мені болить душа людини…