Дощ іде за вікном, хоча, наче, зима...
Але снігу з морозом донині нема.
Стукотять в підвіконня краплинки дрібні,
І тому, мабуть, сумно сьогодні мені.
Бо я бачити хочу зіркові мости,
Що спускаються вниз, до землі, з висоти.
І ведуть ті мости, чесно, не навмання,
Тих, хто вірить у них, до щасливого дня,
До блакитного неба, до мрій, до мети...
Тільки дуже непросто мостами іти.
Бо вони — не низенький бордюр чи карниз,
І великий є ризик зірватися вниз.
А впадеш — важко потім збирати кістки.
Будуть й ті, хто тобі не подасть і руки...
Недарма ж бо живе поговірка свята:
Споконвіку поразка — завжди сирота...
Перечікую дощ, щоб відкрились мости.
Я збираюсь по них знов іти до мети...