Туман усе щільніший і щільніший,
Крізь скло він виглядає, мов стіна.
З поверхнею, що за папір рівніша,
Ні ніші в ній, ні з вогником вікна...
Північні звуки міста раптом стихли,
Немовби ця стіна їх відсікла.
Так холодно... І лиш маленькі вірші
В собі тримають залишки тепла.
Пишу... А раптом хтось їх прочитає
Там, серед ночі, в неурочний час,
Бо добре слово справді зігріває,
І кожен з нас це відчував не раз...
Кажу я щиро, від усього серця!
Хоча туман й зрівняв все на землі,
Хай моє слово буде як озерце
Тепла, як вогник світла у імлі...