- Кого любить Зима? - спитала вчителька у класу, - і яка вона взагалі: молода чи стара, гарна чи ні, люта чи добра....? - Діда Мороза любить, а сама стара та люта! - Ні, вона любить свого брата-Літо, Зима гарна і добра, як моя бабуся....... - Мабуть любить сірого вовка, що в лісі........ - ....... Зима молода і вродлива, а любить вона Бога... Зима лягла, упала на хатИ Притисла до щоки пухку утому І сипле спогади прадавніх, давніх зим На цьоголітню на дахах солому.... Прийдуть до неї знову дітлахи, Закохані, зачудувавшись, стануть.... Тягтимуть гратися за білі рукави, Проситимуть у віхоли співанок І усміхнеться їм свята зима Зажури хусткою змахне усім на радість, В танок Різдвяний пуститься сама А снігурами зачарує ранок...... Та після хороводу зір-світів На мить зима заплющить сірі очі Прийде до мене потай на зорі І ляже поруч, не розклавши постіль.... В її безмежні очі задивлюсь, В її волоссі загублю я подих, Обіймами плин часу зупиню, І – ми зайдемо в незнайомий човен........ І так одвік, ніхто того не зна, До кого ходить і кого кохає Таємна нерозгадана зима, Чиї вірші вночі вона читає....... А вранці спалахнули снігурі, Поля промінням вмили змерзлі щоки.... Й Село в санчатах із Зимою мчить Понад рікою на долонях Бога....
|