О, Україно! Безталанна мати, ти знов палаєш у вогні війни і той, кого ти називала братом, підступно вдерся на твої лани. Стріляє, топче, нищить все довкола, п’є кров людську, неначе вовкулак, конвої смерті засилає й болю і підло бреше, сміючись в кулак. Згоряють ночі в реактивнім гулі, здригається земля від гаубиць. місяць повис на танковому дулі, а зорі у окопах впали ниць. Першу зірницю розстріляли «гради». навіть не давши очі їй відкрить, вступили «смерчі» в гуркіт канонади, змішавши з кров’ю землю і блакить. Завили міни злісно наостанок, немов й собі змагаючись у злі, тримавсь за груди ранений світанок, сповзав на обрій по кривавім тлі. А небо, продірявлене навиліт, котило сонця обгорілий перст. Падав літак, тілами пасажирів засіяв поле на десятки верст. А ті ординці, заслані зі Сходу, з трупних шматків здирали, як вовки, вцілілі речі. Вбивці і заброди «трофеї» пакували в рюкзаки... І це слов’яни? Іродові діти. Спаси й помилуй від таких братів! Наші шляхи ще розійшлись тим літом, як палив Київ Юріїв Андрій*. Жорстокості, підступності і хамства в слов’янській крові зроду не було, хто ви насправді розберіться, панство, бо видається, що орда давно. Ми вже ніколи друзями не станем, помежи нас окопи, «їжаки», помежи нас загиблі тисячами і ваші, й наші мертві юнаки. Помежи нас зловіщі залпи «градів», снарядна буря, мінометний гул, глумливі полонельницькі паради, жорстокості і підлості розгул. Помежи нас ота границя волі, яку вам перейти ми не дамо, помежи нас ріка людської крові, в якій ваш «мір» купається давно. Помежи нас могили і кургани, помежи нас підступність і брехня. Ми вже ніколи друзями не станем, бо козакам бандюги не рівня! Пробився промінь крізь тенета диму та освітив далекі рубежі під Іловайськ і на Савур-могилу — окопи, батареї, бліндажі. Відважні прикордоннії застави та батальйони воїв на броні, і блок-пости, над блок-постами стяги, Донецьк, Луганськ, Новоазовськ в огні. А по дорогах валки волонтерів, до смільчаків крізь вибухи і дим спішать колони бронетранспортерів: вся Україна — блок-постом війни. Як і колись на заході країни на захист краю від фашистських орд повстала юнь цілої України і їй допомагає весь народ. Почерк фашиста не змінивсь відтоді: насильство, вбивства, підлість і обман — це зброя всіх імперських верховодів, ким би не був за расою тиран. Згадаймо як підступно очорнили колись відважних воїнів УПА: і дотепер ворушаться могили, а про живих — нікчемнії слова. Такі ж бо звірства чиняться і нині, Донбас горить, а в злочинах своїх цинічнії російські командири знов винуватять наших земляків. А може — досить! Годі вам, брехливі! Ми не дамо героїв очорнить. Ідіте геть, підступні та фальшиві, бо ми волієм чесно в світі жить. Своїм героям воздамо по праву від козаків до воїнів АТО: усім, хто нашу захищав державу, — навіки слава, шана і любов! -.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-. * «У XII столітті чвари князів роздирали руську землю, але ніколи в міжусобних війнах руські міста не піддавалися розграбуванню. У 1169 році князь Андрій Боголюбський, син Юрія Долгорукого, після жорстокого бою захопив Київ. Ми знаємо — на київський престол сідало багато князів, котрі мали і не мали на те права; були випадки військового захоплення київського престолу. Але князі київської землі ніколи не зазіхали на слов’янські святині — київські храми. Андрій же, захопивши Київ, розорив і місто, і храми.» Володимир Білінський. «Країна Моксель або Московія» «В особі князя Андрія великорос уперше виступив на історичну сцену» Видатний російський історик, професор Василь Ключевський.
|