Вночі був дощ, спокійний, легкий, тихий,
Неначе плач дитини уві сні.
І дощик цей — він не ознака лиха,
А спогад про минулі теплі дні.
Вони ідуть від нас кудись далеко,
В чужі і незнайомі нам краї.
Мабуть, туди, куди летять лелеки
І забирають радощі свої.
Ті вересневі сонячні світанки
І теплі, не осінні, вечори,
І горобини в жовтих вишиванках,
Що зараз, мов дівчата на порі.
А залишають вранішні тумани
Й тонесенький в калюжах перший лід.
Й багряний клен листком передостаннім
Сьогодні теплим дням махає вслід.