Нанизує вечір зоряне намисто,
Несе землі спокій місяць-коромисло.
Затихає гомін і спадає спека.
Задрімав на стрісі стоячи лелека.

Пил приліг спочити і вже не куриться,
Задзвеніло в тиші молоко в дійницю.
Пахне свіжим сіном літнє надвечір’я,
Сутінки розмили стареньке подвір’я.

Затеплились вікон жовтаві озерця…
Легко б’ється в грудях малесеньке серце.
В’януть малі ніжки, спати хочуть очі.
Бабусина казка струмочком дзюркоче.

Гладять по голівці натруджені руки,
Пестять і гойдають малого онука,
А вуста шепочуть: «Дай же тобі долю
Не жити у світі, як билина в полі.

Рости ж ти здоровим, добрим та щасливим,
З щедрою душею, дужим і красивим.
Хай у тебе буде і хліб, й своя хата,
Дожить твоїх діточок ще поколихати…»

Шепіт розпливається, і обличчя близьке
Несе в сни рожеві дитинства колиска...