Косять буйну траву...
І ніхто не спитає – навіщо.
Там і сям – стовбурці... Пронеслася травнева гроза.
Шкутильгає бабуся Мінерва... Утупиться віщо,
Пробубнить шепеляво:«... не буду ні проти, ні за»...

Розцвітає жасмин – і зарано, і пахко, і пишно.
Підміта дітлашня біля лави агітки й бички...
І смердить учорашнє – мов риба стара з попелища.
І майбутнє циганить «зелені» з лихої руки...

У сусіда – ремонт.
Скреготить... піднімається... пада...
Хочуть всі перемін. І міняється шило на ми...
І Георгій застиг на іконі: прохромлює гада...
І гадаєш собі.
І вкриваєш набуте крильми.

І мабуть, доживеш. І лишишся терпкою, чужою
Серед цих краєвидів, де бути – мудріше за бунт.
Захрипає мій голос: війна... І не випити лою,
І не сходять, мов плями родимі, іуди з трибун...

У столиці казкар вимережує заклики й тези.
Колобок лівий бік припалив у Луганську вночі…
На бальзамі з кульбаб можна жити доволі тверезо –
Між отими, що груди підставлять під кулю і чіп.

Як не хочеш у кров, залишайся в акації пінній.
Як не маєш ножа, відламай від хлібини шматок.
Ну невже зупиню бронебійно-трасуючі... міни?
Наутилусом серце пливе – повз ЧАЕС і АТО...




2014