Свiтлана-Майя ЗалiзнякПам"яті Незнайомки От я не знаю, ким вона була, Чого десь там хотіла-не хотіла... Лежить вагітне тіло серед лапм. Фотографи німіють... Сонце сіло... Плямкоче Молох... Відплива дитя Повз трупи, каски, пальми і білборди... Харчить юнак:"Тут все моє! затям! Свого не віддамо! конайте, морди...". Стихає штурм. Сирени відгули. На сходах-берегах червона піна... Це вічні жорна. Це таркатий млин... І скаже цинік: покосили сіно. Кричала тонко. І ніхто не міг Безумця зупинити. Вже не диво. Ступав новим героєм на поріг... Давив, мов галаретку, банку пива... Одеса-мама... Як тобі тепер? Парфуми виливатимеш на площі... Ти бачила немало ефемер. Час дерибанів... Покотився горщик... ........................................................... Художники, не хрумкайте печення... Невже убивцю народила неня?! Малюйте вбивства чорний кабінет.* Тепер хоч ця не лізтиме в бюджет... Без неї ловко... Пом"януть колись... Вже душі відлетіли: вгору...вниз... Не треба ні стрічок, ані землі... Хай убієнну прийме дім Ліліт... По Дерибасівській бреду... Відстав пегас. О світе аспідний... О злоба-дурість мас... * пам"яті задушеної вагітної в будинку профспілок Одеси. 2014
|
2014 © Свiтлана-Майя Залiзняк |