Є люди: вірять, що гряде весна
Й очищення - по хузі масно-чорній...
Мені ж намалювалась крутизна,
Що бабцю Саньку - на чужі платформи...

Трудилася на бюргера, авжеж...
Хіба з кормиги-пекла утечеш?
А син її, мій дядько, - без руки...
На партизанів кажуть вже "совки"...
А він фашистів бив - і знав, за що.
Тепер моя рідня - повсюд "не в счёт"...

Мене виховують сучасниці отак:
"...нехай все вигоряє... Божий знак...
Ми волі хочемо, до неї бита путь...".
Але ж... але ж... народ не обмануть.

Хіба до волі - через Оклахому?
Хотіла крапку, та поставлю коми.
Був дядько мій поетом...
Ниці вбили.
Краплиста палітурка, жито - килим...
За правдолюбство ніц тобі медалей...
Воно гучне... й смертельніше за ралі.

Лежить собі - відмучився - Дмитро...*
Тече-вилискує отруєний Дніпро...
Ідуть віряни в Лавру... Там печери.
Горять незгодні... Спечно... бетеери...

І я в колосся хочу... Далі... далі...
Стрімкий велосипед.
Громи баталій...

Спаси нас, Боже. Дай вітрів і тиші.
Ми - зрілий сир...
Гризуть кордони миші...



*Дмитро Залізняк - поет, журналіст
вбитий у полі в рік мого народження.