Звичайна ця історійка, мов борщ.
Пісна amor – без бійок, адвокатів...
Шофер – міцний, смаглявий, не мажор –
Любив Наталку серед благодаті.

Приходив часто… І чогось хотів.
Не одружився, не поклав на листя.
Вона чекала – з піль і берегів…
Та інший розсупонив по Пречистій.

Цвіла картопля… Ясен облітав.
Синок доріс до залицянь і «шейку».
Вмер чоловік. Шепнути б Колі:«Так!».
Голубив мовчки. Слухав соловейка…

Він другом був. Міг розчахнути ліс.
Він знав, де точка джі, де взяти сала…
Глушив мотор в метелицю і піст…
Вона його дитя не колисала.

Наталка тліє… Внуки лементять…
Миколина могила недалечко.
Чого ж хотів отой мовчун-вар`ят,
Коли дзуміла за Супоєм гречка?

…Облуплений міський універмаг.
Крем від старіння, кавові панчохи…
Ластата жінка плутає в димах.
Додому чагарем… І лячно трохи…

Мінорна ця історія. Авжеж…
Не в кожній іскрі – алгоритм пожеж.