Дих дідиху
     із тих,
        приморочних,
     не розвіднілих вкраднів,
що за вкраїною людей,
    де все житьло
              плекає роздмухи любощ,
примружуючи з пустощів зорчі,
                    від похитьку його завзяття;
весняній весельчаті намагав
                            незграбнів
чорнечим погвалтом наврочити,
аж, поки не вгодив ся
             у багаття…

Диви: круки, шпаки, грачи -
                  всі чорнії;
        цієї ранні -
        неначе з диму тих вогнів,
що ними спалено було йо-зло,
                                 далебі мрячих,
    несамовито неохопих с хочі
                                       владнів;
                                    але ж -
злетіли вдомку дзьобати хробач:
                     щоб загуло…
                            загоїти…
прокласты стежку,
               з неба до землі:
                             пробач!..
Вона всіх прийме, вибачить,
                         якщо -
      ті спечні похлебці
      для пуголовків -
            в глибинцях латаття,
              змережимо,
до межі паморозків свіжих;
та й червоно-чорний терен,
   за все, що згаяно,
                  впереливки,
    не забаримось -
         зберемо…


.