Кохання схоже на хамелеона.
Інколи воно вкривається плямами,
Смугами, колами, узорами,
Маскується під колір листя і трави,
Каміння, ґрунту, гальки
І все це для того,
Щоби зловити нову жертву.

Його очі рухаються незалежно одне від одного,
Бо для кохання потрібні двоє,
А вони разом ніяк не можуть потрапити
У поле звичайного зору.

Хамелеона від нашої ящірки
Відрізняє ще і те,
Що він ніколи не відкидає хвоста,
Бо там у нього є брязкальце,
Як у гримучої змії.

Ця тварюка уміє насміхатися.
Буває,
Що зведе докупи не тих, не тоді і не там…
Чи, взагалі,
Обплете путам почуттів одночасно трьох,
Тоді відійде в бік і спостерігає:
А що з того буде?

А ми дивимося:
А що є тепер? Що є у нас?
Може наші стосунки – це просто ріка дружби,
Яка часом перетікає у порцелянову вазу інтиму?
Так думаєш ти.

А мені здається,
Що ми приручили того маленького і хитрого
Дракона
І він просто виконує наші бажання,
Граючись повітряними кульками наших душ
У часі і просторі.

11-12.03.14