Не спиш, мій синочку. А ніч, мов картинка, в саду...
Про що ти сумуєш, якими мандруєш світами?
Кого все рятуєш? Чому ти не слухаєш мами,
Коли моє серце так гостро віщує біду!..

Не спиш, мій синочку. А хлопці поснули давно,
Хоч ти так просив, щоб самого тебе не кидали.
Хтось каже крізь сон, що з води вийшло добре вино,
І скиглить всю ніч за кущем те дівча із Маґдали.

О так, пречудове вино ти зробив із води! –
Та нині воно стало кров`ю твоєю, месіє!
Доба не мине, третій півень іще не пропіє,
Як тричі найперший твій учень зіб`ється з ходи!

Чого ж ти навчив їх? Що далі вони понесуть –
Чужі в цьому світі, зіщулені привиди часу...
За кого ти вип`єш оту нелюдську свою чашу,
Для кого назавше закреслиш людську свою суть?!.

Не спиш, мій синочку... Я в думу твою не ввійду –
Ти виріс, ти вище твоєї печальної мами.
Лиш серце моє за тобою блукає світами
Крізь ніч, що, мов казка, стоїть в Ґетсиманськім саду...