Знаю:
Тепер ти куриш…

Недопалки пхаєш до склянки,
Скляними очима у сльози
Впускаєш пригнічений дим.

Римуються розчарування
Із чорними скалками болю –
Мечами моєї брехні.

Ніколи ніхто не просвітить,
Сіль світла не виїсть очиці
Вовчиці, що стала між нами
І їсть закривавлений сон.

Ті скалки уже проростають,
Пускають коріння у серце,
Припнувши мене до межі.

Ножі
Розтинають вітрило любові,
Дубові
Ламаються щогли і гаснуть
У хвилях жарини душі.

Я просто стою на колінах,
Моління лишивши вовчиці.
Згораю недопалком сам.

Рушниця
Захована десь у коморі.
Ми знову, кохана, на морі –
У склянці плекаємо шторм.

Тремтять твої пальці і нігті
Вже нікуди гризти. Згорає
Надії крихка сигарета,
В оману зануривши день…

Покірно цілую долівку…

І ноги б твої цілував.

30.08.13