| Пішов на слова  за  тремтіннями тіней.
 Переважати надію у мріях дарма.
 Шукаю родину підняти на волю піснями.
 Закінчить  горіти  ця свіч без відваги, хто зна.
 
 Знайомих завзять лунає народ океаном.
 І тріскає ритм у вухах розпарених трас.
 Не заздріть мені, у мене серце з кришталем
 і світло дороги на Рим, поза межами час.
 
 Перлина, німіє, на корінь калинка вмирає.
 Гірка патологія – оцегокати щастям, мовчіть.
 Не більше  страхів мені цю науку прийняти,
 бо голос несхожий і   звук мого серця - німий.
 
 Дороги з бензином, крамниця пахне пожежею.
 Я знаю цей запах стовпів, що біжать за месіями.
 Сестре  - моя, загублена,  вертай на  батьківщину.
 Сестре  - моя, мені це так боляче, край наш - німий.
 
 Буйні   не їздять під Бугом з Лелек до Сокілець.
 І зарослі квітнуть вогнями до  рівчаків.
 Як шепіт мертвить:  Мамочко. Де ти моя, мамілець..?
 Не хочу так жити, топтати чужину роками!..
 
 Сонце  жаріє, з халепи прокляті прикраси.
 шосе, перегони , і знов непримітні  діди,
 не рівня колесам у маскувальній  Хмирязі,
 під вихор скривавлений велетнів  бачу сліди.
 
 Під сльози йде дощ з веселкою над полями.
 Веде нас  земля   у прірву до файних чужин.
 прогнати в три шиї печалі рідного краю,
 вітайте мене  на  паях без своєї землі ...
 |