| МАЙК ФІШЕР 
 Коли з його ошатного освітленого акваріуму,
 заваленого дисками, як штучними коралами,
 в холодну течію міських сутінків
 випливає, радісно теленькнувши дверима, остання рибка,
 він збирає свої манатки,
 вибирає щось із останніх надходжень,
 втягує голову в комір,
 замикає за собою решітку.
 
 Осіння сльота заглазурила звичну дорогу,
 а зверху сіє-січе солодкою стружкою.
 Кульгавою мурашкою та по чужому торту
 повзе він додому,
 а повз-повз-повз —
 машини течуть за водою,
 а в машинах — теплі пухнасті люди,
 що пахнуть кавою і шоколадом,
 і з його слизького промерзлого тіла
 зісковзують їхні освітлені вікна.
 
 Його тіло незграбне тюленяче,
 Що колись просто витяглось від здивування,
 побачивши себе у дзеркалі дорослим.
 Його душа сироти Гаррі Поттера,
 Який і досі не вірить, що нічого, геть нічого не буде.
 І вдвох вони полюють на маленьких сріблястих рибок,
 Маленьких пухнастих рибок,
 Закидають у мережу сіті,
 Чигають у плетиві вулиць і буднів —
 І щовечора повертаються додому голодні.
 
 Маленьке свято — він пірне у гарячу ванну,
 відігріється
 за чашкою м’ятного чаю.
 Великий бійцівський собака,
 криволапий, наївний і вічно заслинений,
 стрибатиме довкола, як цуценя,
 а телевізор, забачивши його,
 спалахне від радості клаптиком літнього неба,
 і захоче йому все-все розказати…
 
 Він згодує собаці свою вечерю,
 а телевізору – щось із останніх надходжень,
 і мріятиме з ними на пару,
 зібгавши холодне тюленяче тіло
 довкола заплаканого Гаррі Поттера,
 про день, коли закінчиться ця передмова
 І в нього почнеться справжнє життя.
 Аж поки під благовіст телевізора,
 під благенькою ковдрою,
 дугою блаженної усмішки
 не покотиться у м’ятно-блакитний сон.
 
 Проводжаючи ще один день,
 Розімлілий собака
 знехотя поведе вухом у бік вікна,
 де, зіпершись об шибу, осіння сльота
 утирає непрошений дощ фартухом,
 заляпаним кавою і шоколадом.
 
 |