Хитав страпатий біблію будівeль.
Одвик від крику вироків чолових.
За край мереж завис, випав  у рівень
проти удару  долі  стогромових.

Крізь плини фуги    обіг  Богоявлений.
А за межею   порожньо -  без крил.
Стискаю зуби від розпук  уявлених.
Поперек горла   видутий у  вир.

Ніде хитатись,  пугачів –  потома.
Полудне, стерпне,  пекло - і не мстить.
Ти хто – що зойк   до вирію  в судомах
у полі лон, у  трепеті хребтів.

Зотліли жили річки золотої.
Стоколом урубали вітражі.
Допоки у душі – мої сувої
божби перенапружені  вірші.

Лямує в кришталях перебудова.
Світанок водопільне – жде чудес.
Спізнілих лун мене  читає  мова.
Люд  янголів  співає, - світ  гуде.