я хочу бути Іреною Карпою, купувати віскі у duty free
майже о сьомій ранку, завантажувати пляшками сумку Gucci,
комусь щось привезти, нікому нічого не потрібно,
зашарітися від думки, як всі відреагують
на поглинання цієї брунатної рідини в літаку. гучномовець
сповіщає про неможливість гарного дня вам,
бюджетні перельоти в бідні країни, ніколи не чищений ковролін,
арахісове масло з банки, пост-гірський манікюр,
повна відсутність вай-фаю, дивитись на себе з тієї сторони,
що тобі не подобається. чому ти тут, а не деїнде поміж.
лаундж бізнес-класу і спати покотом на підлозі,
потім запросять безкоштовно пожити у Пакистані.
достатня компактність душі та тіла - знов достеменно
відомо, що твоя плоть - лише спальний мішок,
з яким не страшно у поїздах того класу, що залишився непроданим.
коли твоя свідомість залишить тебе на невідомому літовищі
з пляшками віскі та кількома невидимками у волоссі,
які справді роблять тебе щасливою на кілька хвилин твого життя,
все стане на свої місця, пазл складеться, складносурядні відносини
не передбачають взаємності із собою, скільки б не вигадував
приписів, які необхідно виконувати. доконаний вид,
невідомий час - завжди і ніде, ніде подіти себе.
на сьогодні вам видали кілька пригод і одну канапку,
о сьомій ранку саме час спростувати витвір.