Львів без нього неначе й не Львів…
Мож, даремно шукаю у Львові
Тих, осяяних Грицевим гумором, слів,
Отієї, Грицькової, щиролюбові?
Скільки сталося змін-перемін
Після того нестерпного серпня,
Як прощався я з Грицем востаннє,
І він
Дарував мені місто вертепне
Від серця!
Тож по Львову ходжу, наче сню
Десь на грані дитячого ляку:
Ось наважусь,
Летючий свій крок зупиню
Й заверну із Підвальної на Погулянку…
Погулянка ж – селянка, яка
Розгубилась в похмурості мурів
І чекає Грицька, виглядає Грицька
У травневомажорі,
Жовтнезажурі…
Щось не сходяться числа мої,
Не виходять мої розрахунки,
Ніби хтось мене
Зіллям лихим опоїв,
В одній чарі змішавши
Чарунки і трунки.
Таж немає на світі Грицька –
Десь бесідує, певне, з Ісусом,
І Грицькова душа,
Незалежна така,
Осміхається і розкошує під вусом!
Львів без нього і справді не Львів,
Себто Львів, але Львів поза Львовом,
Без вертепних,
Дотепних,
Живих щирослів
Під найпершим,
Отим,
Що від Господа,
Словом.