Навздогін часу, од якого так одстав... Тут лиш маленький малюночок: бо осінь, а ще й ми, — то вже виходить на цілу картину!

  забуті у літі веселки веселі,
  всі хмари не годні й всміхнутися щиро...
  і стиха, мов з лиха, й втяглись ув оселі:
  з вітрами, дарами; набрякло, та сіро...

  й заквашують землю: зі браг, ця — зимова;
  холодна, неспішна, терпка, ледь жовтава...
  час плине, і разом печальна розмова,
  й не вийде з дощинок міцнішая кава...

  під осінь — найвищу бадьорість дістаньмо,
  й ділімося нею, й жадоби  не взнаймо!
  ретельніш промінчики бляклі збираймо!!
  а поміч із неба вже сіє; чекаймо!!!