| 
 Знов ріжуть свиней, бо четвер - і потрібні "зелені",
 І вереском жертв заливається ненечки двір...
 І що - мої муки? Ще Ворскла не плине у вени,
 Та звітрені стіни руйнує-розхитує Звір...
 
 Блідаве дитя покрізь маску цілує матусю,
 Малює проміння снопи між кольких процедур...
 Я кров"ю обарвила сніг, але в суд - побоюся,
 Бо винною зробить аж тричі сусід-самодур.
 Ту кров на снігу затоптали нічні перехожі,
 Вдягла свій вінець - замість кепі, що впало у сніг,
 І кепсько мені, та звік янгол пантрує безбожних:
 Покара спіткає образника, хоч - "переміг".
 
 Діждуся внучати, попросить воно колискову,
 Вночі я молитимусь, щоб ні вітрянка, ні кір...
 Зла вилився ківш...
 От придбати б за вірш цей оковку!
 Підвітряне серце. Пащеку оскалює Звір.
 
 Розверзлася прірва із казки моєї бабусі -
 Пашенна, ослизла. Вигулькують роги, персти...
 Нарешті є кінь, що несе понад прірвами клусом,
 І труться об щоки в метеликах снива-коти...
 
 І всі віддалилися, всі позливалися в цятку,
 Що між орхідей цинамонних пульсує-димить.
 А я - то левиця, то лиш полохливе дівчатко,
 Що пасочки ліпить і кида на хмар оксамит...
 
 Рік батькові руки все хочуть дістати із пекла,
 Покласти цукерку гарячу посеред стожар.
 Якась із бабусь мала ймення, прочула я, Текля.
 Тече стежка-нитка до зблиску рудого ножа...
 
 Сопуть кожум"яки, зі шкіри зникає щетина...
 Сап"яни, цигейки і замша - на вибір, на смак...
 А я... наче Марфа, що згасла у голод під тином,
 А я... наче воїн, що палить хиткий бівуак.
 Ніхто не зарадить моєму терпкому столиху.
 Не йтиму струміти сльозами у відьми шатер.
 
 ...Десь ріжуть свиней - методично, без жалю і мнихів.
 Їх відчай корчастий бурунить молочний етер.
 
 14 грудня 2012
 
 
 
 
 
 
 
 
 |