В холодне серце осені, в її страшні судоми
Зірвався з дуба і летить маленький жолудь сонний.
У шорох листя упаде. А, може, в невідомість,
А, може, жолудь проросте у небеса бездонні.

Роки пройдуть і буде дуб під небом шелестіти.
Його життя ще молоде не зріже передліто.
Побачить дуб із висоти усі земні кориди,
І беззаконня, нелюбов і душ людських огиду.

Горітиме йому душа, що  в полі він не воїн,
А хто йому його печаль задмухає, загоїть.
Коріння вирвати б, але земне його коріння...
Маленькі жолуді ростуть в небесне піднебіння.