Звичайний вечір
               холодує взвар
напрочуд свійським кишеньком,
затишним в попіл дрібьязком
                 пекельного багаття;
Прочай міцніє,
          лаще єжую волиця ковть,
          волію мить -
          то ж, нишком захлину
тьмяне завзяття...

Як чорний кіт по стовбуру, сгори,
    пожовкле листя - не турбую;
    м`яку до ласощів
                  русяву згубу,
     що періще павутинь -
          найпригарнюю...

Вона - до мене,
              себто, я - її,
від самих пологів,
             зпід місяць від покрова,
заки не вистигли криженці
                        у сніги,
різномаїття хибних,
                заваганих зазіхань -
то наша змова...