Я  бачу сон: у білій ризі мрець,
а я - в міському середовищі  життя -
моя самовідмова від світів,
з її відразами до творчого гріха,
з її увагами до благ земних і цінностей,
з її знаннями і канонами-буття.

Кому ще сила досягати ці блага?
І власними зусиллями надіятись
на «откровеніє»  крутих панів.
Кого ще сотворити без гріха
у ролі скульптора дубини?
Скільки халепи треба від істот,
що інтонує час між чинними
за правилами статусів заброд!?

Вже сила правди загубила аргументи
наставлених на волю до життя?
Які страшні умови на проценти
у розкошах розсіяного  прах.
Живе перемагає за грошима,
не треба глузду, навіть аргументів.
Чудес достатньо, аби дуля зрима
чудила три підстави жити мертвим.

Мій образ «Я» у баченні висить,
прошу його суддею в суперечці
про те, чия надія жити в гречці.
Аж ось і голос піднімає Божий Суд.
Я чую звернення поетів на процесі.
Я бачу явлення розкішного життя.
Світ гонорів та реплік неминуче
забарвлює й тонує це буття.

Я бачу тих, хто мається у мріях.
Я чую крутіїв і крадіїв,
бідує і мовчить народ в надіях,
у нього відібрали живий біль.
І ти, чернець, містично час тлумачиш
в зображеннях видінь та власних бачень.
Аж раптом Суд іде до двох джерел.
Перше, дзеркалить Божі орієнти,
друге - видіння власної фазенди.

У першому відкрилася душа,
У другому – як є, життя.
З одного боку розум та субстанція,
З іншого -  благо і шляхи.
Ти вільний перекреслити можливості.
Тебе обрав мій час? Ти зрозумів?
Тебе, не інших відників ідей.
Твори свій світ і власні філософії.

Зішестя з розуму до подиву себе!
Яке безуміє почути одкровення?
Рабське життя відчути тільки зле!
Так само як творінню  відданно
служити й супроводжувати герць,
Бог дозволяє успадкувати РЕС,
з докорами сумлінь радіє мрець
пізнати  вільного, відвертого себе.