Пісок  часів  і серпантин журби.
Старіша  піна відповзає в море.
Сріблясто- срібні  ями без хули  
рів манять в спомин, в семисоте горе.

Сюди,  синьйоро,  вилили  ситро
синтетики, що тільки є на світі.
Ці плинні  піни  символів - литво
Змивали білу сіль  і кров на ситі.

А далі сила вітру силабічна
від поля серенади  повертає.
До лісу силуетів  віра більша
пливе  і у вітрилах волі тане.

На берег повернеться ця луна,
я більше не шукаю бурі.
Розорані поля - святий чумак!
Я більше не знаходжу  рідні мури.