"як не у спокої покої - не краща то оселя!
                                                                             найлегші стіни вітер в Полі... зірками - вища стеля!"

степ це море, – з глибиною,
що пішла до неба;
пра-прадавнє, заозоре,
в нім все-все, що треба...

степ – це зорі в тому морі
на службі горіння;
вічна воля, хутка доля,
та з коня падіння...

травна, квітняя гонитва
на весінній гомін;
степ – і пісня, і молитва,
і останній стогін...

хто розділить степ і небо
на проти-стояння;
дні та ночі, очі-в-очі,
сяяння, вдивляння...

тонуть звуки всі буденні,
життєві турботи;
степ, – з орлами зійдемО ми
в глибини-висоти...

мов
степ,
степ,
степ...

(звучання є, -  лиш там, де маю на це право)