Стояв незрушно у промінні слави,
І був живий, а наче кам’яний,
Дивився з неба на людей і трави,
Давав, як милостиню, ордени.

Гарант закону і оплот держави,
На царськім троні  протирав штани.
Казав люблю, а сам її знеславив,
І ти його, народе, не кляни.

А щиро, як за сина,  помолися,
То, може, він почує срібний дзвін
І кинеться за нею навздогін,

Бо вихором повз істину пронісся.
О, Дух Святий, у серці вознесися,  –
Його душа підніметься з колін.