ПИШУ ЛИСТА...
Пишу, пишу... Куди, кому, навіщо?
Пригадую себе –  і сором б'є.
Це я лечу чи тільки вітер свище
Повз нереально-сіре житіє.

Листи, листи...Пародії і драми...
Мені від тебе – у конверті крик...
Жалкі слова затягуються шрамом
І тільки ніжні муляють повік.

Любов, любов... Довічне лицедійство,
В якому щастя важче за біду.
Якщо життя – занедбане обійстя,
Пройду по грані, по межі пройду.

Колись давно... Коли була старою,
Мене навчила дівчинка мала
Мистецтву жити. Це здавалось грою.
Воістину, яка велика гра!

Слова, слова...Живі і зовсім мертві –
Не з уст і не з гортані – з глибини,
Їх продають і їх приносять в жертву,
У клятвах і в прокляттях теж  вони.

Пишу, пишу... Не в кожнім слові темно,
Але в конверті не розгледиш лик...
А може, я навмисне так таємно
Тобі від себе повертаю крик.