Невже життя добігло до кінця,
невже пророцтву збутися судилось
і щойно новородженим серцям
зловіща смерть роздмухує кадило?

Невже це все, кінець усіх кінців,
великі майя визначили дату?
Змішались в купу біль, тривога, гнів,
і жаль, і сум, і неминучість страти.

Жадоба, ненаситність, хижа лють,
як їжаки, в багнетах і набоях,
новітню зброю замість дров кладуть -
жертовню зводять правді і любові.

Гірка облуда знівечила цвіт,
банкноти стали важчі від металу,
сукає з нафти світ смертельний гніт,
а з атому виковує кресало.

Валютний знак - як герб усіх чеснот,
похід у владу - як путівка в небо,
суд криміналу заглядає в рот,
а воїнство глумиться над померлим.

Одні планету ділять на шматки,
другІ смертями сіють у відмістку,
а люд мовчить, стиснувши кулаки,
жахається у небуття повістки.

Одні купують все і продають,
бо "Ми надовго!" - галасують всюди -
"У краще завтра!", а народна лють
уже кипить, як борщ в малій посуді.

Чи ви вже з глузду з"їхали зовсім,
чи вам вже гроші очі заступили?
Один сірник - і загориться дім,
а зупинити полум"я несила!

Спиніться, грішні, бо не вам судить!
Хто сам краде - суддею не буває,
бо ми самі породимо ту мить,
яку віщує нам пророцтво майя!