Холодні колючі зірки застряли в горлі
Січневої ночі.

Вона голосно кашляє вітром,
Грюкає воротами, ламає дерева,
Видавлює очі шибок
Із білих облич хат…

Її температура критично знижується.

А лікар-місяць пішов на виклик
На іншу сторону планети.

Мені не спиться.
Я уявляю,
Що буде зі мною,
Якщо ти не зігрієш мене
Гарячими сонцями своїх персів,
Руками мрійливої ніжності,
Романтичними обіймами любові?

Перестану дихати…

Перестану думати про колючі зірки,
Про пористі хмари і стіну туману,
Яка робить дорогу від тебе
Нездоланною і слизькою,
А дорогу до тебе –
Мостом до середини прірви.

Так і хочеться
Стукнути кулаком ночі по спині,
Щоб зорі вискочили з її горла
І освітили стежку,
Яка веде до життя
Нового.