Намалюй хоч лівою рукою
              Нашу зустріч, літо і зірки.
              І щоб гомоніли десь далеко
              Бузьки... А у спокою дірки.
                                          … Якби
              Ти була далекою, чужою
              Я б тебе так віддано любив…
              Я уклав би молодість на спину
              І кохав на сіні без упину.

                               Василь Кузан


Як розпише ніч небес узори,
В голові лівіють враз думки.
І мені здається: то не зорі –
А звабливі молоді дірки,

І руді, й колючі, ніби сіно,
П’янко пахнуть небом й молоком.
Почергово клав би їх на спину
І кохав би довго отако…

«Місьйонере, – в сміх лелеки мудрі, –
Вершниця ж є, тачка, пантероз…
Прочитай, поете, Камасутру,
Знайдеш там багато інших поз».

А поет у відповідь лукаво,
Кладучи любасок на межі:
«Пози – то пусте. Мені цікаво
З тими, що далекі і чужі».

І додав, стріпнувши буйним чубом
(Сивина десь перша узялась):
«Мабуть, я вродився однолюбом,
Бо усіх люблю один лиш раз!»

30 грудня 2011 р.