| СВІТАНКОВЕ 
 світає, і душа спускається на обрій...
 чатує і пасе мене, свій досі дикий степ...
 мене, й моїх бажань і вибриків телячих – рій;
 вона що мати, що бджола, та я їй гіркий мед...
 
 душа мене збира: по крапельці, по атому...
 зо свого квіту і натхнень, їх попелу, чи сліз...
 вона збирає, та не я!  – бо все гублЮ лиш, а тому
 й зістарююсь нікчемно так, – немов для цього ріс...
 
 світає...  кожен раз – прапервісним тим світлом...
 висповіданням снів, заповіданням дій...
 світає, кожен раз пречисто–чистим світом...
 росою каяття...  та сонцем всіх надій!!!
 ----------------------------------------------------------
 ЗАТЛІВСЯ СВІТАНОК НА ДЕНЬ!
 
 ...тліє, тліє, – аж, світліє,
 бавить око, серце гріє;
 Його Світлість День почав
 із просвітництва, – не з кав...
 
 ...вигнав мОроки та тіні,
 вже й гойдає на коліні
 нерозумних цих людей...
 – Добрий День! – немов дітей...
 
 ...котить сонця коліща,
 світИ небом об’їжджа;
 чи з вибоїн всіх доріг,
 висипає сміх на всіх...
 
 ...й меткИх соняшних зайцІв,
 танцюристів і співців:
 лиш влітають вони в дім,
 зразу й вистеляють в нім...
 
 ...світлА! – радість, і любов, –
 і то кожен день ізнов:
 Добрий День! Й Доброго Здоров’я!!
 Добрий-добрий усім День!!!
 ---------------------------------------------
 ЗОЛОТО НЕБА ЖОВТИТЬ БЛАКИТЬ...
 
 по-ви-тя-га-ло-ся во-лос-ся:
 од сонця-соняха, – проміння:
 
 таке густе, що не прочешеш:
 і шовковисте без шампунів:
 
 цікаве, – всього доторкає:
 ласкаве,   – тулиться та гріє:
 
 веселе, – світлом обливає:
 а й щире, – як ніхто не вміє:
 
 і вічне: плине-не-спливає:
 і чисте серед всього бруду:
 
 ...яким же я зо світом буду:
 бо так набрався того вмісту!
 --------------------------------------------------------------
 ЯК У СТАРІ ЧАСИ, - Його Свiтлiсть...
 
 побіг світла ручай...
 а не здумай, не пиняй:
 не роби загати
 коло свої хати...
 
 тече світла ріка...       {ріка – не яка, а чого: світла}
 добрим днем всім натіка...
 полиш чаклувати,
 за таке хапати...
 
 потік світла потік...
 йому знаю ціну й лік...
 але най всьому стіч...
 бо не прийде зовсім ніч...
 -----------------------------------------------------------
 ПІДВЕЧІРОК, підвечір'я, лягови, обляги, облягома... Проміжок (про-між-ок, проміж-очок; як би "мєжду глаз") дня та вечора.
 
 вигадки усякі підвечір’я!
 але з днем непевнеє щось є:
 видирає з хвоста світлі пір’я,
 й все коротшим "фостичок" стає...
 
 вітерець – ганя нові забави!
 в леті зловить, знову підкида:
 порохом їх світлості припали,
 день куціщий од свого хвоста...
 
 сіризну повітря вже хапАє!
 з ядухи допався, аж ковта:
 підвечір’я, наче, і немає...
 але день, – то ж видно!  од-сту-па!!!
 -----------------------------------------------------------
 ПІВДЕННИЙ БОГ, І БОЖИЙ ДЕНЬ
 
 "Південний Бог: ріка, з якої п’ю..."
 
 сонце встОялось як навічно,
 аж став направду Бог Пів-денний:
 хоч серед ночі він пів-нічно,
 й під захід був ще тЕпло денний...
 
 і вмить повітря охололо,
 вітер чкурнув, де би сховатись:
 вже вечір мусить тягти соло,
 з квіток в ногах сам виплутатись...
 
 – на оберемки! й розкидає,
 зо всього зросту, й росте в інше:
 і зір зірками квіт сприймає,
 а вечора... й не видко більше?
 --------------------------------------------------------------------
 ІЩЕ ЯКЕ ВЕЧІРНЄ
 
 звідусіль виходить день, йде...
 й двері вечір прочиняє...
 на порозі, світлий, стає...
 і заходить, й скрізь вже є...
 
 запалює свічку тьмяну...
 а од неї дух тим’яну...
 а на неї, наче сп’яну...
 летить світло, і горить...
 
 долетить усе, й не бУде...
 не в очах темніє, всюди...
 то переночуймо, люди...
 ще світлішеє прийдЕ...
 -----------------------------------------------------
 ВЕЧІРНІЙ КОЛОТ
 
 вечір...  ніж у спину дня,
 чи дружні обІйми?
 вечір, – нова міра для
 всього, що надІйде...
 
 
 вечір!.. хлоп, чи молодиця,
 ще мить тому небилиця;
 паде темна громовиця.
 й першої зорі цвях.. шпиця...
 
 од дірок зірок дірявий,
 лиш під місяцем русявий;
 ніц не встигне, не поробить!
 – а вже ніч на світ находить...
 -------------------------------------------------------
 НА МЕЛОДІЮ НОЧІ!..
 
 ще не в рОсі сліди всі босі,
 ночі ще й не розкрились очі;
 розпуска лиш чорне волосся:
 наче співом – темноголосся...
 
 пізнай, які ж чорні ті очі!
 найчорніші, та найніжніші;
 й чорнотіла ж молода діва...
 й чорносива погляду сила!
 
 і не бігай, підгледиш мало,
 стій і співай, – най зорі плачуть;
 видно, ніч кріпко світ спіймала,
 хоч не видко, очі не вбачуть...
 
 самЕ чорнеє напустила!
 так укрила, мовби під крила:
 й всю ніч волос в'яже прозріння;
 помовч, голос... кажіть, хотіння!
 
 (зорову "рваність" згладжує та з'єднує звучання)
 ------------------------------------------------------------
 НАСВЯЧЕНА МИТЬ
 
 ніч стоїть на глибині,
 зіркИ мілиною...
 величі у вишині:
 аж – на упокою...
 
 решта горнеться всьогО:
 у цілісність вільну...
 хоч в кохання, хоч в Любов:
 Божую, чи спільню...
 
 мить насвЯчена на це, –
 й світ, увесь, – й з тобою!
 й всю ніч промінь сонця б’є:
 в шкаралупку свою...
 ----------------------------------------------------------------
 ГАРЯЧОЇ НОЧІ
 
 де ж ви, чорні очі,
 й всі до вас охочі, –
 зустрічайтесь в ночі!
 
 темінь на світ вийшла,
 на свій сполох прийшла, –
 й на кохання коїть!..
 
 а де без кохання,
 там самі зітхання, –
 й стогне пам’ять темно!
 
 серед літа, й зимно,
 без вогню, та димно, –
 й ніч пече, не гоїть!..
 ------------------------------------------------------------------
 НА ПОЧАТОК ДНЯ! Для цього малюночка першою йшла вечірня фарба, потім колотили й змішували всі наявні.
 
 якщо вікна, та одкрити...
 добре вуха, краще й душу...
 то і збудять не дзигари:
 не борги, ачи кошмари, –
 
 а проллється сяйво сонця...
 і прочистять півні горла...
 а пташки гуртом довершать:
 цей стрімкий початок дня!!!
 
 ой, соловчику сіренький...
 не механіка ж у серці...
 ані звук із батарейки:
 то співучая любов, –
 
 ти і настрій на усмішку...
 на всі звершення, нагально...
 і на подих в повні груди:
 день такий – впророч ізнов!!!
 |