Ген на кухні сидить Максим і читає книгу,
І обличчя його незворушне, а погляд холодний, мов крига...
Вже Максимко не п'є і не їсть -
Він колишній напівбуддист,
А тепер - молодий неофіт (не якийсь там барига!)

Час настав і Максимко з веселим видом
Узуває постоли, шукає стару хламиду,
Молитовник бере і святую воду...
Затремтіли обидві руки -
Утікайте, єретики:
ПРЕПОДОБНИЙ МАКСИМКО ІДЕ ДО НАРОДУ!

А народу в Максимка багато - мільйонів із сорок,
А братів у Максимка на світі мільйонів із триста.
Хтось у світі назве Максима авантюристом,
Хтось в обличчя плюне і скаже "Ганьба і сором".

А Максимкові байдуже. Він боїться,
Що його гріхи, неначе голодні птиці,
Знову душу обсядуть і стане любов, мов крига...

Боже, зглянься на хлопця Максима,
що читає на кухні книгу.