Рання осінь.
Золотіє кров
І летить за вітром і до льоду.
Журавлине втомлене перо
У падінні здобува свободу.

Вітер сам густий, мов сон води.
Сита театральщина собору.
Вовк в березі скрипку розбудив,
Як дитину бажану і хвору.

Син ялини, інший, ніж усі,
Зупинивсь над прірвою в тумані.
Наче Стікс, шумить осінній сік
І дими вогняться наркоманні.

Це – війна за місце у раю,
Це – гірка, як правда, горобина.
Це – усе, чого не впізнаю
У лице,
Та впізнаю у спину.

Стру, мов крейду, першу сивину.
Увійду в легенду, як у жінку.

І помру, так легко, мов засну,
Яблунь цвіт схрестивши зі сніжинкою.

27 верес. 11.