Шукаю. От тільки – кого і навіщо? Згадати б,
Кого і навіщо. Я йду, бо не можу не йти.
Його звали Каєм. Здається, він був мені братом.
Здається, колись я кохала його – назавжди.
Колись – назавжди. А віднині – дорога і вітер.
І пам’ять про втрату, що й досі у грудях пече.
Здається, колись був балкон і сміялися квіти,
Розкошлані голови горнучи нам на плече.
Чому я мовчала? Чому я сказати не вміла,
Що він мені - все, доки світ не накрила імла?
…Мабуть, прокляла б – якби досі іще не любила.
Мабуть, розлюбила б нарешті, якби прокляла…
Шукаю. От тільки, кого і навіщо – згадати б.
Його звали Каєм. Здається, він був мені – братом.