*
виспівай, прошУ, ноту оту літу:
виспівай красу і свою, і світу;
вишепчи усім, й душі щонайближчій:
що в садку твоїм її спіють вишні!

диви,– достигають в рубіни, чарують;
слухай: там й співають, бо тут і не чують;
діточкАм, й стареньким, і всім поміж ними,–
виспівай красу, цю неба росу,–

дуже так прошУ!

**
а краса – душа, затАєна в сОбі:
вона і твоя, і Божая в тОбі;
здійми аж у зорі і горло, і звуки:
висвітли угОрі дурнії розпуки!

виспівай до Бога,– Він Вірний та Щирий,–
все своє убоге: най готує вирій;
наближає обрій каяття й прощення;
Сам покличе, Добрий, під благословення,–

дуже я прошУ!!

***
й співаю красу,– і свою, і світу!
співаю, не жду,– бо й не завжди літо!
нашіптую всім,– а й ніхто не лишній! –
що в садку моЇм, ряснІ,– спіють вишні!

свою мить віншують, суті добирають;
най отут почують, що лиш там співають!
– дітонькИ, старенькі, усі поміж ними,–
краси наспіваймо, щастя назбираймо,–

й на вишні прошУ!!!