Сергій Негодабілі хризантеми потануть в роях хризантеми як ожили в брудних очах під делікатний спів гієни занепритомніє монах а серед стукоту зненацька злетить у небеса з дахів розбрикані черлини й цяцьки впадуть поранені під хлів і шквал напруги зойкне в днину ніжне повільне тихе зло з очима зверненими в глину розбудить змучене чоло і хто від скрику зойку виску відчує аромату рай хай заволочиться від зиску білих мерців багряний гай замиготять зірки зміями тіні оздоблять галузки і заголосить люд безтями у круговерті трусячись в любов непройняту зі світу піде з орбіт зрікати ніч закличе під сирену світлу незмірену свою оприч зажурені вщент хризантеми всюди запінені в крові пісні лункі під шал антени освітять доблесть у тобі незмірену з шалених ликів веселку і кришталь волошки закрутить коло тихий вітер жаринку у сльозах ворожки розріже острах блискавиння знетямне окрик від напруги і зрячих зачарує сила звучань од молодої фуги це вже світанки божевільних геть тло на катафалк до мошки без ліктів без емоцій вільних моїм очам усе це попіль на волях душу забуваю кладу свободу на духи думу поміж халеп заграю орлам легкої бандуги
|
2011 © Сергій Негода |