Якось у ніч, різдвяну, тиху
Привиділась мені мара:
Сидить собі дівчина в житі,
А навкруги свистить зима.
Така тужна, та майже гола,
Весь одяг з житньої лози,
А з рук, що впали вже додолу
Звисають дивнії дроти.
По них витягує немов хтось силу,
А може кров, чи відчуття,
Вона давно вже не здорова,
Застиглий відчай у очах.
Сплюндроване, роздерте тіло,
Де не впізнать давно красу,
В ногах її лежить дитятко,
Що зледеніло від жалю.
Оговтавшись, продерши очі,
Знов за вікно погляну я,
Дівчини там вже не вглядівши,
Збагну, то ж Українонька моя.