«І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій, не забудьте пом’янути незлим тихим словом…» Т.Г.ШЕВЧЕНКО Роздуми біля підніжжя Тарасової гори. І Чимало гір з Землі утроби здіймили океанські води у синє небо. Штамп віків поставив дрейф материків і пил лавинної породи. Ланцюг вулканів дав Гаваям з дна океану, мов на сваях, піднятися над царством вод, і Землям Королеви Мод, і Аппалачам, й Гімалаям. Хребти Уралу і Тянь-Шаню, Олімп, Голгофа, Фудзіяма, Памір, Тибет, Алтай і Альпи, Скелясті, Кордільєри, Анди - усі постали з океану. Поміг піднятися Саянам, Джугджуру, Кларку, Аллеганам, Мак-Кінлі, Тейде і Макалу, і Каракумам, і Триглаву, Монблану та Монте-Титано. Cтиснувши води на дні впадин, тектоніки порвавши шрами, зіштовхував земельні плити і піднімав над білим світом материки із островами. ІІ 1. Отак колись по волі Бога й моя Україна-небога, Разом із землями Європи звільнилася з тенет потопу і сонцем висушила ноги. І зажеврів світанок в горах, в Криму, Карпатах, Медоборах. Стікали води в бурні ріки - в Дністер і Буг, в Дніпро великий та й потекли у Чорне море. На Мошенськім плато, де Канів, як у японців Фудзіяма, здіймилася понад всі гори найвища - Волі й Непокори, окреслена двома ярами. Немов незламна велич роду - вершина Правди і Свободи, пік Справедливості і Віри, і Храм духовний України, Святилище всього народу! Тут покоїться дух Пророка і триста дев"яносто кроків по мовчазних східцях граніту пройти належить нам до світла, щоб встановить Закон і Спокій! А він - великий просвітитель, Поет, Художник і Мислитель словами свого заповіту благає, твердить: "Встаньте, діти! Пора завіщане звершити! Пора від крові світ умити, і щедру ниву обробити, пора вернути міць і славу, пора повірити в державу, яку вам заповів любити." Отак й стоїть із бронзи литий, цілої нації Учитель, а ми гуртом, чи поодинці щораз долаєм по сходинці, щоб Віру й Правду воскресити! 2. Але чи всі? Одним здається. що він мудрішим народився, хоч спутав імена і дати - та пнеться вверх чимдуж завзято, всадившись на стальную птицю. Бо хто Кобзар? Він сам учитель і може кожного повчити, бо є намісником держави і кожен жест чи слово - право, щоб сходження те не робити. А люди хай повзуть доверху, допоки ноги не потерпнуть. Окраєць хліба на дорогу, молитва до Святого Бога - повзіть, доки в очах не смеркло! 3. А скільки он на східцях в шатах стоїть розкішних меценатів, та (буцім!) роздають всім дари, щоб їх доверху підіпхали у рай щоб першими попасти. І обіцянки сиплять люду, а то погрожують і судом, лише б сходинки ті здолать... А там он взагалі стоять в однаковому однострої, озброєні (ото герої!) і підніматись не велять. 4. Уздовж східців стоять крамниці і продавці червонолиці запрошують купить товар. Тут все: і сало, і узвар, і милиці із заграниці. Та ціни, мов осине жало, б"ють нижче пояса кинджалом, бо як нагоду ту впустить- добряче ж можна заробить, як так багатолюдно стало. А згодом вже якось й самі подрапаються, і вгорі відкриють пишні магазини, обвішають добром вітрини і двічі виграють у грі. 5. Щоправда, бізнес той, чи торг, благословив не Господь Бог, а безліч різних установ. І дозволів, і постанов усяких стільки надавали (поки за це ті їх вгощали), що за той час голодний б здох. А ще усякі перевірки, ревізії, податки, звірки... І кожному засунь в кишеню, або насип цілкових в жменю. чи оплати чиюсь вечірку. 6. За місце тут - окрема плата, прийдуть поважні "дипломати" і розтлумачать - що та як, плати із виручки п"ятак, як хочеш "вільно" торгувати. У кожного своя сходинка, приватизована, як скринька, Вони, мовляв, є охорона, від других наче-то боронять, щоби порядок був на ринку. 7. Слідкують за порядком пильно й представники структур всесильних - державні горе-охоронці, І стільки їх - не видно й сонця! Одні із перших - то дільничі. Встрявати в бійку їм не личить - тому обрали інший шлях: що коїться на тих східцях - вони то попросту не бачать, а коли хтось вже з горя плаче, тому ж вони й вселяють страх. Чого, мовляв, звернувся пізно? Та ми би кривдника залізно і наказали б, й посадили. А що тепер? Ти от що, милий, плати-но штраф, щоб другий знав і нас на допомогу звав. 8. Це в кращому, сказать, випадку, а то візьмуть тебе в охапку, затягнуть, посадять за грати, заборонивши адвоката, і вліплять термін для порядку. Та вліплять, звісно, не самі - ще побуваєш у суді, а перед тим підпишеш сам, що продиктують тобі там й пропали твої кращі дні. А судді що? Смішний ти, друже. Та хто ж у нас з законом дружить! дружити можна з прокурором, котрий замовить вчасно слово, або з якимсь заможним банком, з монополістом, з олігархом. А що - закон? Він - як лоза, куди нагнув - те й облизав. 9. Та й пишуть в нас закон той хто - ті, хто й порушують його, бо працювати не хотять, на наших шиях вік сидять. То що вони складуть закони, щоби самим топтати "зону"? Та то для них, як мед у діжці, а коли гладять по голівці, що й другим красти все ж дають то вони ті посади звичні уже присвоюють навічно, як ті заводи і колгоспи, приватизовані так поспіль й задурно мед із діжки п"ють! 10. Отож, друзяко, маєш плечі - то ті сходинки на Чернечій кудись тебе та заведуть. Й дарма, що розумом не вдався, що зрозуміть не намагався святої правди віщу суть. Тарас стоїть, а бідний люд штовхається, кричить, волає, з сходинок пада, помирає... І слів вже Кобзаря не чуть! ІІІ 1. Стоїть Кобзар. Насупив брови та й дивиться на все довкола - Аж гнівом очі загорілись. - "Ви що це, люди, подуріли!?"- враз бронза оживає словом. -"Зніміть, спаліть гріхів окови і спам"ятайтеся вкінець, інакше - всім прийде кінець і Бог вас не возродить знову!" 2. Не чують. Лізуть, б"ються, скачуть, немає тут хіба ледачих - у різнобарвних комбінзонах політики ведуть колони. Розмахують всі прапорцями, а гучномовці до нестями кричать, або ефектно плачуть. Несуть вождів чужих портрети, гвоздики з кров"ю у букетах, з уламків склеєне погруддя, та вивіски із словоблуддя - і з цим всім пруться до Поета. Це ті, хто вчора його Слово душили голодом і мором, розв"язували вбивчі війни, в ту ж пору голосом медійним брехливо присягали правді, хто поштовх дав брехні і зраді, хто нищив нашу рідну мову. Ті, хто вбивав наших героїв і славив цінності чужії, хто Кобзареву світлу мрію гноїв у таборах Сибіру, хто прапор вималював кров"ю. 3. А ті он звуться демократи. В них Кобзаря слова крилаті красуються на транспорантах. Та брешуть же! Вони гарантом зробили гроші, а не Слово! Усе продали, й рідну мову! На людях - ніби галасують, вірші Тараса декламують, а по ночах, аж табунами, спішать продатись з потрохами і забувають, як їх звати. 4. А он і треті - ті при владі, звели в закон брехню і зраду і замість Біблії вручили, народ і світ весь обдурили й ніхто не став їм на заваді. Це ті, хто землі і заводи усі забрали у народу - самі ж зробилися панами, обвішались особняками, наклеп і підкуп ввели в моду. 5. Ті різношерстії колони на східцях волі, як загони, почали битись між собою, перемішалися з гурбою - крісла в повітрі і прокльони. В тій бійці перепало всяким - невинним, свідкам, винуватим, і сум"яття те на сходинах не дасть нікому до вершини добратися, де Правди свято. Кобзар мовчить, бо що сказати... ІV 1. Забили враз церковні дзвони, неначе вирвались з полону, і стрепенулись всі, завмерли, роздалось гучно "Ще не вмерла..." не чуть ні криків, а ні стону - іде Вкраїна до поклону! Могутня рать у вишиванках у світлі променів світанку заполонила всю долину: тут матір он тримає сина, і дід, і прадід, і дружина ще Святославова у латах стоїть, виблискує лускатом і синім на мечах булатом. А он стоять коші козацькі, чуби розгойдуються хвацько, коругви із святим Михайлом. В руках в них келепи, булави, шаблі і скіпетри могучі - усі аж до Гнилої Кручі завмерли у поклоні Батьку. Аж до Меланчиного яру стоять Вкраїни емісари перед могилою Поета. Стоять і Орлик, і Мазепа, і Конашевич з Дорошенком, і Полуботок, й Вишневецький, Богдан Хмельницький й Калнишевський. І Гонта, Залізняк, Трясило, Олекса Довбуш з Северином, і Кармелюк, і гайдамаки - аж до Дніпра нема де стати біля підніжжя Кобзаря. Стоїть Петлюра і Грушевський, і Винниченко й Котляревський, Іван Франко, безсмертна Леся, а поряд он і Стус з Олесем, і навіть сам Сковорода. Бандера, Ольжич і Шухевич, і Кобилянська, й Тобілевич, Марко Вовчок, Нечуй-Левицький і Коцюбинський, Крушельницька, Довженко, Лисенко, Грабовський, і Івасюк, й Іван Козловський, цвіт України і коріння, віки, епохи, покоління - всі на Святилищі стоять. А он, на Скіфськім городищі, стають і предки найдревніші, стають усі на Віче віще і догори усі глядять. Всі замордовані і вбиті стають в ряди, щоб цеї миті Святую Віру відслужити і Правду на гору піднять. Підняти, щоб навік горіла, щоби історія зуміла її, таку як є, прийнять. Щоби залишились руїни і війни в згадках України, щоб вже настала благодать! V Стоїть Тарас. А ми всім людом до нього по сходинках будем сходити й Правді присягать. Не будем плакати і нити, а лиш боротись і творити. і будем йти, а не стоять. Заглядувать у предків очі і слухати слова пророчі, щоби читати їх малечі і вчити їх, як на Чернечу до Правди путь свій прокладать. Чистилище оце усім нам пройти наказано во ім"я Святого Бога й Кобзаря! 2011р. |