Вона - у всім! Вона - завжди!
В веселках ранку, в свіжих барвах літа.
Вона - в вокзалах, проводжає поїзди,
вона на пристанях, куди приходять діти.
Вона - в аеропортах, в літаках,
в автобусних зупинках, на пероні -
Вона - завжди! Вона - така жива,
ч"є серце не витримує іроній!
Бо серце те любов"ю палахтить,
тим пломенем одвічного горіння.
Його вже не задуть, не затушить -
з покон-віків він у душі корінням.
У цім горінні - істина Буття,
суть існування людства в Божім Слові.
Вона - це матір, оберіг життя,
це гімн її! І гімн її любові!

Її впізнати легко в світі цім,
бо то вона за малюком в пориві
біжить сходинками,коли ступає він,
не вміючи ще це робить. Надривно,
в передчутті тривоги і незгод
паде на груди при прощанні з сином.
Вона страждає, кличе з дальніх вод,
зове на пристані, взиває море синє
вернути те, що лиш належить їй,
вернути радість, що її належить,
вернути сина, бо утрати біль
її спалить, як незлічима нежить!
Це її сутність, поклик поколінь,
це клич віків, одвічної любові,
і лише їй свячу цю скриньку слів,
і лиш її я славлю в кожнім слові!

Не знаю ким задумав нас Господь -
могутніми, насправді, чи слабкими,
бо слабаками виглядаєм, хоть
і сильні тілом, з нервами стальними.
Ми можем все. Буквально. Без хвальби.
Ми відкриваєм нові горизонти,
штурмуєм небо, в новії світи
на бригантинах направляєм гроти.
Та лиш одне нам не дано ніяк -
відчути біль дитячого серденька,
задути ранку, чи зацілувать,
дати життя дитяткові маленькім.
Це дар її, чи може Божий дар,
але вона, мов ангел-хоронитель,
услід за нами на землі, з-за хмар
і любить так - як більш ніхто на світі!
Возздай же, Господи, їй радості щодня,
як Богородицю зроби її святою,
а ми в граніті виб"ємо ім"я,
щоб Матір"ю гордитись і Тобою!