я цілую (зубами виймаю із ран свинець)
твоє незаперечно вродливе, судомне тіло...
архетипи утіх розростались нав'язливо білим,
уривався, вшивався і вв'язувався терпець.

а тим часом на розі у місяця вішався день -
необачний глядач сенсовбивчого гріхопадіння.
я на завтра - я вірю! - зостанусь гливкою тінню
на зап'ястку шарманщика - padre nuestro пісень...

і допоки тобі пересняться Вайнони Райдер,
і допоки на тілі загоїться цей аб'юз,
я співатиму, ні, я шипітиму ніжний блюз,
пересмішники звиють гнізда посеред правди.

хтось дає під відсоток кредити на схожу силу,
хтось малює пастеллю сумний, проте прісний кінець...
я цілую (та вже не виймаю із ран свинець)
твоє по-еротичному хворе, воскресле тіло...