Матір східних слов'ян!
Щира ненько, знедолена вдово!
Ти пустила нас в світ,
Згодувавши нам частку свою.
Ти зростила мужів,
Ти озброїла їх віщим словом:
"Будьте вірні мені!
Бо для вас лиш, сини, я живу!"

І пішли сини в світ,
Та не матір свою захищати -
Розбрелися вони,
Бо там добре, де брата нема!
Й затужила земля,
У розпуці знедолена мати,
Та зректись не змогла
Й помогала усім, чим могла.

Та замало синам
Теї помочі мами-каліки:
"Надо даму одеть!"
І зривають з матусі одіж.
Плаче, бідна, рида.
Почорніли підпухлі повіки
Від стиду за синів
І від горя й просолених сліз.

От оділи "других",
Напоїли, наїли досита,
Що у матері вдерли
З опухших від голоду уст,
І служили ,"другим":,
Рассєям, Речам-Посполитим,
Бились в груди "о верности"
Й "пшиско неведаных чувств".

Схаменулись сини,
Як ті "дами" від них відвернулись,
А старенька живе
У лахміттях і темряві лих.
"Дуже дякую вам,
Що нарешті таки повернулись!" -
Лиш промовила бідна
І серцем степліла до них.

"О, сини, ви, сини!
Моя плоть, моя біль і надія!
Оживіть мою кров,
Вмийте косу в ранковій росі.
Обіцяю, клянусь, що усі ваші мрії
Я звершу ради вас
І постану у бувшій красі.

Я розквітну ізнов,
Забуяню густими хлібами,
Засміюся добром
На світанку з приємного сну,
І онуків своїх
Я не пущу лихими стежками.
Будьте вірні мені,
Бо для вас я, онуки, живу!"