«Любов від Бога!» - дід мені сказав. Коли спитав, як те розтолкувати - То відповів: « Онучку, Боже збав, Щоби любові в світі не пізнати! Бо у любові народились ми, Її Господь колись, разом з душею, Вдихнув у глину тої давнини, Коли творив Адама він і Єву. І, навіть потім, первородний гріх Простив Отець в ім'я її, любові, Чимало в світі різних є утіх, Але щоб стільки, і в одному слові! Бо то любов нас змалку догляда, Вона веде нас по життєвій ниві, І окриляє, і кара бува - Та завжди тільки робить світ щасливим. А, якщо щось десь склалося не в смак То не її вина і не провина - Заглянь у душу, чи зробив все так, Чи не в твоїй байдужості причина. Любов не може щось зробити зле - То почуття найвищого гатунку, Рости в любові, внучку, перш за все І другим не шкодуй до віддарунку. Люби батьків, люби свій отчий дім, Оцю стежину в квітах біля хати, Люби людей, усе на світі цім - Той сам будеш у тім вогні палати! Бо ми приходим із любові всі, Щоби у серці зберегти горіння, В прийдешнє передати, як привіт, Саме любов майбутнім поколінням! Люби Вітчизну, хлопче, понад все, Для її слави нас і породили. У нас з тобою її кров тече, Від неї у нас розум наш і сила! Не раз ти будеш у чужих світах І побуваєш в багатьох країнах, Та завжди повертайся, наче птах, На землю цю, що зветься - Україна!
|