Казати про це не знаю, чи варто, —
Сповідка під чашку кави:
Росли два брати — Самотність з Азартом,
А з ними сестра — Цікавість.
І тьохкали їхні серця надривно,
Був світ, як нова копійка,
Та час із дощем протікав крізь ринви
На бубни, хрести і піки...

На мить доторкнусь до стежок забутих,
Де пам’ять дріма, ледащо, —
Азарт намагався постійно бути
У всьому не гірше кращих,
Цікавість пригадує щось про Нессі
В мигтінні шкільних уроків.
Назад озирнешся і аж здригнешся —
Пройшло майже сорок років...

Азарт розривався навпіл, аж поки
Не стлів у диму огуди,
Цікавість згубила і сни, і спокій, —
Що скажуть про неї люди?
Старались вони задля того ради,
Що кожен вважав за цінне,
Самотність з морфем укладав шаради
Неквапливо-провінційно.

Азарт і Цікавість від гонок з креном
Вже майже зійшли із траси,
Самотність лише бубонить рефреном
Щось про нелінійність часу,
І тільки Самотність між хвиль постійно
Поволі керує стругом,
І вдячний за те, що його надійно
Підтримує квітка друга...

А ким хто насправді з них бути може
В моїх словесах убогих?
Азарт і Цікавість — це ноги Божі,
Самотність — душа від Бога.
Поволі події втрачають різкість,
Стираються сум і втрати,
Самотність гортає словник сирітський,
Придумує сестру і брата...