Казати про це не знаю, чи варто, — Сповідка під чашку кави: Росли два брати — Самотність з Азартом, А з ними сестра — Цікавість. І тьохкали їхні серця надривно, Був світ, як нова копійка, Та час із дощем протікав крізь ринви На бубни, хрести і піки... На мить доторкнусь до стежок забутих, Де пам’ять дріма, ледащо, — Азарт намагався постійно бути У всьому не гірше кращих, Цікавість пригадує щось про Нессі В мигтінні шкільних уроків. Назад озирнешся і аж здригнешся — Пройшло майже сорок років... Азарт розривався навпіл, аж поки Не стлів у диму огуди, Цікавість згубила і сни, і спокій, — Що скажуть про неї люди? Старались вони задля того ради, Що кожен вважав за цінне, Самотність з морфем укладав шаради Неквапливо-провінційно. Азарт і Цікавість від гонок з креном Вже майже зійшли із траси, Самотність лише бубонить рефреном Щось про нелінійність часу, І тільки Самотність між хвиль постійно Поволі керує стругом, І вдячний за те, що його надійно Підтримує квітка друга... А ким хто насправді з них бути може В моїх словесах убогих? Азарт і Цікавість — це ноги Божі, Самотність — душа від Бога. Поволі події втрачають різкість, Стираються сум і втрати, Самотність гортає словник сирітський, Придумує сестру і брата... |